А за вікном буяє знову літо

А за вікном буяє знову літо,

Хоча і не таке солодке та п’янке.

І нам судилося його зустріти,

Воно для України вкотре не просте.

Ви чуєте, як яблуневий шкільний сад тривожно зажурився?

Ви бачите, як зорі в небі світять?

Червневий неймовірний свій привіт

Несуть в серцях вчорашні наші діти.

Вчорашні діти? Ні! Випускники!

Прекрасні красені й красуні!

Промчали миттю всі шкільні роки,

А ви лишилися прекрасні.

Цвіт шкільної яблуні…. Неповторний, духмяний, неземний… Це цвіт української нації… За всі віки намагалися розтоптати його не раз, але цвіт відроджувався і буяв ще пишніше та яскравіше… Бо він, як і нація, народ та Україна, - незламний! У Новоселицькій філії Джурівського ліцею розцвіла яблуня, яка була прикрашена 14 чудовими квіточками- нашими випускниками 2024 року. У житті наших пишних, українських квіточок – це особлива подія,

і вони - наша гордість і надія.

Усі вони дуже різні, по-своєму унікальні й неповторні, але єднає цей яблуневий цвіт одне – відчуття прив’язаності, єдності з рідною шкільною гілкою… Сьогодні ви всі стали свідками того, як автори автобіографічної шкільної повісті пролистають всі сторінки свого творіння і поставлять книгу, писану роками, повністю до своїх валіз.

Книгу, писану протягом довгих Дев'яти років. Вони особливі тим, що чекали на своє свято цілих 9 років, а в них його забрала страшна безжальна війна. Проте дякуючи захисникам України, ми могли хоч так, хоч у такому форматі провести свято вручення свідоцтв про закінчення школи. Автори цієї книги братимуть її неодноразово в руки і більше нічого не зможуть там написати. Вони із захопленням перечитуватимуть кожнісіньку сторіночку, мандруватимуть у минуле, у своє безтурботне дитинство, а писати там більше не зможуть.